Субота, 18 листопада, 2017

Коротка історія Косівського осередку НРУ

В Косові почалися дискусії щодо українських державних символів. Ці судження відбувалися в редакції районної газети, а пізніше – в райкомі Комуністичної партії. Потрібно наголосити, що декотрі керівники Косівського райкому, маючи історичну освіту, затято заперечували українську символіку. Всі удари районної партійної еліти приймав на себе майбутній рухівець Петро Корнеюк, людина високоосвічена, який мав дві вищих освіти, в тому числі журналістську. 
Косівський осередок  Руху (на  фото)  був створений 11 січня 1990 р. Установчі збори осередку відбулися в м. Косові, в помешканні родини Братівників. В установчих зборах брали участь: Петро Корнеюк, Василь Марків, Іван Кабин, Юрій Лепкалюк, Любомир Тарновецький, Олександр Хованець, Мирослав Фокшей, Катерина та Василь Братівники.
Ініціатором створення осередку був П.Корнеюк. Він ознайомив присутніх із статутом та програмою  Руху. На установчих зборах під головуванням Василя Марківа та секретаря Юрія Лепкалюка був створений косівський осередок Руху «Каменярі».
Головою осередку був обраний Василь Братівник, який очолював його впродовж 19 років. Реєстрація осередку відбулась через три дні, а сам голова осередку В.Братівник, в минулому кадровий офіцер Збройних сил, знайшов порозуміння з силовими органами району.
З перших днів створення осередку розпочалась його активна діяльність. Наближались перші демократичні вибори до Верховної Ради України, потрібно було будити народ. Увійшовши в контакт з Крайовою Радою  Руху  та з коломийською організацією «РУХ», було прийнято рішення провести велелюдний мітинг в м. Косові, на ста­діоні біля школи №2.
Проблемним стало питання, яким чином запросити людей? Вихід було знайдено. В м. Косові на той час перебував студент Чернівецького медінституту, син військово­службовця із Кіровограда Костя Гой. Він, скориставшись телефонним довідником, зателефонував всім абонентам без винятку, сказавши таку фразу: «Завтра в Косові мітинг, запрошуємо вас». Таке повідомлення по селах набувало ланцюгової реакції. Багатотисячний мітинг відбувся в перших числах лютого. На мітингу виступили багато українських патріо­тів, в тому числі політв’язні комуністичного режиму Тарас Мельничук і п. Слободян.
Промовці у своїх виступах засуджували тоталітарний комуністичний режим і давали оцінку діяльності партійним органам і представникам радянської влади на міському та районному рівнях. На мітингу були  прийняті відповідна резолюція та ряд звернень. Після його проведення чисельність членів Руху різко зростала і в короткому часі перевершила цифру 100. Члени косівського осередку сприяли створенню осередків по селах Косівського та Верховинського районів.
Необхідно наголосити, що всі члени осередку протягом всього часу своєї діяльності виконували партійні обов’язки на безоплатній основі.
На перших демократичних виборах до Верховної Ради Украї­ни виникло деяке непорозуміння. Справа полягала в тому, що на обласній конференції Руху  проходило висунення кандидатів в народні депутати від  Руху, а на округ, куди входили Косівський і Верховинський райони, кандидатури не було. В перерві роботи конференції до косівської делегації підійшов Петро Арсенич і запитав, чи в Косівському районі немає гідної кандидатури? Всі делегати конференції відповіли, що є Ігор Пелипейко. Делегати конференції, повернувшись до Косова, в цей же день поспілкувались з І.Пелипейком, і косівський осередок  Руху  розпочав процедуру висунення.
Але з появою в нашій області Левка Лук’яненка, плани Крайової ради Руху помінялися, кандидатуру Л.Лук’яненка зареєстрували на виборчому окрузі, де був зареєстрований Володимир Шлемко, в зв’язку з чим В.Шлемко був зареєстрований на нашому виборчому окрузі. Між виборчими штабами Пелипейка і Шлемка було певне порозуміння, але переконати прихильників І.Пелипейка було важко, а часом і неможливо, їх називали «антиРухом». Мотивація Крайової Ради Руху була в тому, що В.Шлемко, маючи театр «Стрільці січовії», зможе розбудити Косівський і Верховинський райони, які знаходились в глибокій комуністичній сплячці. Так і сталося, В.Шлемко був обраний народним депутатом і єдиним, хто протестував проти надання автономії Кримській області.
Необхідно наголосити, що всі члени Руху косівського осередку працювали багато і досить плідно. Косівський осередок брав активну участь у всіх політичних та патріотичних заходах: в живому ланцюгу, освяченнях могил в різних населених пунктах, в проведенні розкопок та перезахороненні жертв комуністичного режиму в Яблунові, поїздках на Хортицю. 
Окрему сторінку діяльності осередку займає повалення комуно-партійного керівництва в Косівському районі.
В Косові членами осередку були підняті синьо-жовті прапори на флагштоках біля пам’ятників Т.Шевченку і М.Павлику, фактично під вікнами будинку районного відділу КДБ. Також був встановлений хрест на честь проголошення незалежності, де сьогодні стоїть пам’ятник Борцям за волю України. Ця акція була проведена з метою, щоб унеможливити перенесення пам’ятника Леніну, куди мітили комуністи.
Необхідно сказати, що під тиском демократичних сил косівський пам’ятник Леніну був знесений районною владою, яку тоді очолювала Марта Тимчук. Ще потрібно згадати, що в 1991р. косівським осередком були зібрані кошти в сумі 3000 рублів на підтримку шахтарського руху. Василь Братівник, Василь Глібчук і Василь Ходан доставили вищезгадану суму страйкуючим шахтарям на шахту Заперевальна в 20-ти км. від   Донецька.
Не менш важливою подією було припинення діяльності районної організації Комуністичної партії. На той час вона налічувала 2500 членів партії, і всі керівні посади в органах влади, шкільних закладах, на підприємствах, в торгівлі і т.д. займали члени Компартії.
Щось змінювати на користь української незалежності було надто складно. «Допоміг» в цьому ГКЧП, який було створено 19 серпня 1991 року з метою реанімації СРСР.
Після провалу діяльності ГКЧП Президія Верховної Ради України прийняла постанову про заборону Компартії. В Косові була створена ліквідаційна комісія. Її головою було обрано члена Руху  Василя Братівника, заступником – Івана Кабина (Вусатого). Ліквідаційна комісія  протягом місяця виконала свою роботу згідно з вимогами Постанови ВР. Особові справи членів КПРС були передані в районний архів, а нерухомість, транспортні засоби, засоби зв’язку, засоби масової інформації і т.і. були передані на баланс районної ради.
Промовистим було те, що 99,9% членів Косівської районної організації КПРС публічно зреклися свого членства, здали членські квитки і відчули себе людьми вільними.
Потрібно сказати, що з Компартією попрощатися труднощів не було, що стосується торгівельної мафії – в рухівців сил не вистачило. Торгівельна мафія, на чолі з Лоп’янецьким, обікравши всіх пайовиків, привласнила нерухомість та ще «нагородила» Косівський район Московським патріархатом імені Кирила і Путіна, продавши, а можливо, подарувавши приміщення в  Косові по вул. Середній, яке зараз переобладнане на культову споруду. 
Що стосується діяльності косівського осередку в наступні роки, необхідно сказати, що всі члени, без винятку, сумлінно виконували всі завдання, які ставили вищестоящі органи, та було багато власних ініціатив.
Члени осередку завжди брали активну участь у всіх виборчих кампаніях – як загальноукраїнського, так і місцевого масштабу. Осередок мав своїх представників в обласній, районній та міських радах, але мало працював над тим, щоб мати своїх представників в органах виконавчої влади: за весь період діяльності лише у двох випадках члени осередку займали керівні посади: це Володимир Девда, який започаткував службу зайнятості, і Володимир Пітеляк, який протягом однієї каденції займав посаду міського голови, що свідчить про те, що належної підтримки з боку  членів осередку не було.
Необхідно відзначити як позитив те, що з ініціативи П.Корнеюка при осередку був створений кооператив «Символіка», де випускався народний часопис (газета) «Гуцульська криниця», був виданий «Календар українця», виготовлялася і розповсюджувалася українська символіка за цінами собівартості. При районній «Просвіті» з ініціативи члена  Руху, голови «Просвіти» Богдана Радиша був створений чоловічий хор «Гомін», який під орудою диригента рухівця – Мирослава Дзьоби багато років ніс в народ українську пісню і український дух. До речі, абсолютна більшість його учасників були рухівцями. Вплив  Руху  на політичні і громадські події був до тих пір, поки демократи були всі разом. Але сталося так, що вихідці з  Руху  почали створювати інші партійні осередки: КУН, УРП, ДемПУ, «Батьківщина», «Наша Україна» та інші. Наприклад, члени Руху  Юрій Лепкалюк та Василь Ходан без жоднихпояснень припинили своє членство в Русі і очолили міський осередок ДемПУ, Іван Кабин очолив районний осередок УРП, Андрій Тершак припинив членство в  Русі і зайнявся створенням станиці УПА. Проблема полягала в тому, що вищевказані особистості не поповнили свої ряди  новими людьми, а вирішили проблему за рахунок рухівців. Правда,  багато колишніх  членів Руху, в тому числі і Ю.Лепкалюк, повернулися в  Рух. Таке бродіння в демократичному середовищі послабило їх вплив на політичне життя в районі та державі. Це і дало ґрунт для появи на теренах Гуцульщини Партії регіонів, до якої потягнулись всякі пристосуванці. Останньою тріумфальною перемогою косівських демократів на парламентських виборах в 
2006 р. було обрання Романа Зварича, котрий повівся з нашими виборцями по-зрадницьки і набув кличку «партійного гастролера».
Чисельність членів осередку дов­гий час трималась на рівні 70 осіб. Його членами  були лікарі, освітяни, працівники культури, інженери економісти, вищу освіту мали 18 осіб, в тому числі очільник Косівського військкомату Анатолій Мельник.  
На жаль, уже немає серед нас таких активних рухівців: Ігоря Бігарія, Василя  Якібчука, Омеляна Осадчука, Петра Корнеюка, Мирослава Фокшея, Зіновія Федоренка, Юрія Ткачука, Михайла  Богоноса,  Миколи Фокшея,  Василя Лудчака,  Ірини Стринадюк,  Ігоря  Стринадюка,  Олександра Хованця,  Івана Ванджурака,  Василя Ходана,  Василя Петрука,  Івана Кабина, Миколи Пасайлюка.Вічна їм пам’ять!
Після Президентських виборів в 2004 р. на тому ґрунті, що не відбулося об’єднання демократичних партій, яке прогнозувалося після Помаранчевої революції, почалися всілякі непорозуміння, що знайшло свій відбиток в міжпартійних стосунках в Косівському районі. В цей складний період політичного життя Косівський осередок НРУ очолив Дмитро Гладун, котрий є його очільником по сьогоднішній день. Рух привів Україну до незалежності, і до цього часу Косівська рухівська організація зберегла своє обличчя.