Вівторок, 23 січня, 2018

Святкування щедрого вечора

Якщо колядування мало поважний, урочистий характер, то щедрування допускало грайливі розважальні елементи. Маланчин гурт влаш­то­вував витівки, кепкував з ледарів, нероб. Ці сатирично-гумо­рис­тич­ні мотиви, як правило, відображені у піснях ігрового обряду новоріччя, що має в народі назву «Маланка»: «Наша Меланка – не робоча, на ній сорочка парубоча...» і т.д. Щедрувальники (чоловіки чи парубки), у такий спосіб висміювали недбалих господинь, які не відзначалися своєю працьовитістю, порядком в оселі та в господарстві. Також Маланчин гурт співає про дбайливу господиню, охайну, мудру і розумну. Виконавців щедрівок українці охрестили по-різному: в одних місцевостях – щед­ру­валь­ники, в інших цей звичай називається або «водити козу», або «малан­кування», але він наповнений одним і тим же змістом.

В основному ге­ро­ями ватаги щедрувальників є Меланочка і Васильчичок. Віншування в Маланчиних піснях здебільшого таке, як і в колядках. Тільки щедрувальники не скупляться на жарти, на всякі ігри, особливо має себе проявити Коза як символ достатку та доброго прибутку українського селянина. Господарі частують щедрувальників чаркою та різними стравами.

В селах Воронезької області, наприклад, на Щедрий Вечір має бути щедра вечеря і особливо смачні млинці, бо, як запевняли мене старі селянки, млинці – це промені сонця.

На Гуцульщині, зокрема в Космачі, на Щедрий Вечір благословив ґазда свій рід. Він брав у руки запашний калач, коновку і йшов до схід сонця до криниці не оглядаючись. Опускав калач три рази у воду в криницю і промовляв вголос: «Водичко-сестричко – свята служничко! Не купаєси хліб у воді, а я в здоров’ю та в силі! Благослови, водичко, цей колач та мене силою наділи!». Тоді набирав води у писану коновку і знову приказував: «Не воду беру, а мід і вино! Най буде благословенне воно!». Тричі так сказавши, ґазда йшов до своєї ґражди, заходив у хату, клав біля печі коновку з водою і брав в обидві руки калач, доторкався ним три рази до голови своєї найдорожчої дружини і казав: «Абис така була, Парань­ко, у Бога і людий велична, як Василь величний! Най Бог благословит тебе і я благословлю!». Дружина дякувала, вклякала на коліна і цілували той калач. Так робили по черзі і їхні діти. А на Новий рік, на Василія, усі вмивалися тою водою до схід сонця і вірили, що матимуть щастя і гроші упродовж цілого року та люди їх шануватимуть.