Вівторок, 23 січня, 2018

Особливості гуцульської вишивки

Відомою на Прикарпатті є талановита вишивальниця з села Шешори Ганна Василівна Василащук - лауреат Державної премії Т.Г. Шевченка. Народилася в 1924 році 2 листопада в селі Шешори на Косівщині, в бідній селянській сім’ї. В 1939 р. закінчила п’ять класів місцевої школи. Пішла на заробітки. У 1939 році Г.Василащук вирішує зайнятись творчостю. 
У 1964 році ряд творів майстрині був придбаний провідними музеями республіки, зокрема ті, які вона присвятила 150-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка. 
В 1967 – у Києві, в Державному музеї Т.Г.Шевченка, відбулася персональна виставка її творів.
В 1968 році відбулося ще дві виставки - у Києві та Каневі. За високі досягнення в розвиткові українського народного декоративного мистецтва їй було присвоєно звання лауреата Державної премії ім Т.Г. Шевченка. 
В 1971 році майстриню прийнято до спілки художників. Протягом багатьох років вона обиралася депутатом селищної і районної Рад народних депутатів, тривалий час очолювала сільську жіночу раду, брала участь у роботі VІ з’їзду художників України.
 
Марія Стефак із села Шешори створює диво-рушники. Завдяки натхненній праці вишивальниці вишивка широко проникає в побут і стає найбільш популярним видом декоративного мистецтва.
 
У безлічі варіантів узорів дуже яскраво виступають декоративні якості народних вишивок. Широко застосовуючись у сучасному побуті, мистецтво вишивання зараз розвивається як важлива галузь декоративно-прикладного мистецтва. У народних вишивках художники декоративно-прикладного мистецтва знаходять багатий матеріал для творчих композицій і дають нові зразки стильної декоративності в тканині.
 
Вишивка – один із давніх, найбільш масових і розвинених видів народного мистецтва. Історичні, літературні, фольклорні матеріали стверджують активне побутування на Україні вишивки одягового, інтер’єрного, побутового та обрядового призначення як у сільському, так і в міському середовищах. Її розвиток ґрунтується на спільній основі мистецької культури трьох братніх східнослов’янських народів у процесах взаємовпливів і взаємозв’язків з мистецтвом інших сусідніх народів. На Україні вишивка розвивалася, як і в інших народів, у двох основних формах: як домашнє заняття, тобто вишивання виробів для себе. і вишивання виробів на замовлення, на продаж. Тобто вишивка розвивалась як домашні ремесла і організовані промисли. Ці дві форми існували паралельно, переплітаючись і взаємозбагачуючись. Кожна історична епохи вносила зміни у їх життя. Впродовж віків створювалась чітка художня система, в якій гармонійну єдність творять матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне рішення. 
 
Широкого розквіту Гуцульської вишивки багато в чому сприяє діяльність Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття. Тут постійно організовуються виставки майстрів народного мистецтва, пропагуються його кращі твори.
 
Творчість сучасних майстрів, виявляє їх глибокий зв’язок з традиціями народної вишивки збереження й подальший розвиток її художньо-образної структури. Головне те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво, як і народна пісня це велике надбання нашої культури.