Субота, 18 листопада, 2017

Уторопській ЗОШ – ім’я Ярослава Грабовецького!

Створений ним ансамбль «Смерічка»  об’їздив з концертами  майже всі республіки  колишнього СРСР –  і село Уторопи стало відоме далеко  за межами України завдяки  Вчителю-подвижнику.
Хто вміє  робити людям добро, той уміє жити. Відрадно, коли залишаєш  після себе добрі справи. 
Ярослав Васильович  зумів у серцях маленьких уторопців посіяти зерна доброти, людяності, щирості. Він умів фахово працювати з дітьми, які мали різну підготовку і різні здіб­ності.
Ярославові Васильовичу притаманна  була не тільки щира  закоханість у свою професію, а й енергія пошуку. Він ішов постійно вперед, творчо розвиваючись, вдосконалюючи  свої знання і майстерність.
Він йшов не сам, а вів за собою молодь. Успіхи не забарилися. У 1964 році проходив  республіканський огляд художньої самодіяльності  у Києві.  Того року сільська дітвора  з Уторопів вперше   потрапила в столицю України.  Той виступ на сцені був грандіозним. Здавалось, що  то співає, витанцьовує уся наша квітуча Україна. Успіх був шалений. Перше місце. Неймовірно, але факт. Село зустрічало своїх переможців як героїв.
Минають роки, десятиліття. Але і до цього  часу уже немолоді колишні учасники ансамблю «Смерічка»  згадують велику  столичну сцену драмтеатру в Києві, розповідають своїм дітям та онукам про ту незабутню подорож.
Тільки тепер,  коли уже немає з нами Ярослава Васильовича, усвідомлюємо, що він зробив для всіх нас. Село Уторопи стало відомим  не лише  в Україні, а й за її межами. Всі учасники ансамблю  «Смерічка» згадують теплим словом  свого керівника і ті роки.
Можливо,  з часом  зникне багато професій  або їх замінять  іншими. Але поки існуватиме людство, доти буде в пошані високе звання  – Учитель, яким був Ярослав Васильович.
Гадаю, що висловлю  думку усіх своїх земляків, якщо запропоную назвати Уторопську школу іменем Я.В.Грабовецького і поряд із меморіальною дошкою з барельєфом М.Підгірянки встановити пам’ятну дошку з барельєфом Я.В.Грабовецького, заслуженого вчителя України.